Кто знает украинский

всім невісткам посвячено:

ДОЧКА І НЕВІСТКА
(з народних джерел)
Біля річки матуся Федора
Із кумою пере сорочки
І розказує, чую, що вчора
Повернулась вона від дочки.
— Ну, то як же там ваша Маруся?
Чи щаслива? — питає кума.
Просіяла ще більше матуся:
— Щасливішої в світі нема!
Три кімнати у центрі столиці!
В вікнах тюль і капрон над дверми.
Поміняла вже дві робітниці,
Щоб трусили її килими.
Догляда і, як паву,
голубить
Муженьок її, Петя,
наш зять.
Ну до того шанує і любить,
Що і слів не знайду розказать!
На роботу ходила спочатку,
А тепер не пустив чоловік:
Натягнув їй біленькі перчатки,
Щоб гляділа себе лиш весь вік.
Пораненьку — Маруся ще в ліжку.
А подбає вже Петя про все:
Покладе коло ліжка їй книжку,
Потім чай з молоком принесе.
Поцілує —
і їде на службу!
І по правді, кумо, вам скажу:
Надивилась на ту їхню дружбу
І радію, весела ходжу!
Скоро буде у них і машина! —
Похвалилась, щаслива без меж...
А кума і пита: — Ну, а сина,
Василя, ви одвідали теж?
Як він там? Як невістка Катруся?
Як онук? А чи й два уже, мо'? —
Посмутніла, зітхнула матуся: —
Не питайте ви краще, кумо!
Не живе він, а мучиться, бачу,
Вліз, єй-єй, як у яму теля:
Оженивсь і таку взяв ледачу,
Що до сліз мені жаль Василя!
Робить сам, а свою молодицю
Держить дома, щоб спала весь день
Ще й найняв їй, дурній, робітницю!
Все — Василь. А вона — нітелень!
Накупив килимів їй і плюшу,
Телевізор вмостив у куток...
Не невістка — а камінь на душу!
Пропаде з нею бідний синок.
Загнуздала і держить за віжки.
Він же любить, тюхтій, і везе.
Вже до того доживсь, що у ліжко
Вранці чай з молоком їй несе!
І ночами,
і днями журюся.
Дуже тяжко це, вірте мені!.. —
Тую радість і горе матусі
Слухав я, сидячи на човні.
Шелестів щось вітрець в очереті,
Мов повторював думку мою:
«Мабуть, мати зятька її, Петі,
Теж так любить невістку свою!
.
Автор Степан Олійник (1962 р)