Кажуть, усі наші страхи родом із дитинства. Але в моєму випадку було інакше. У дитинстві я босоніж л…
Перекладено автоматично. Показати оригінал
Кажуть, усі наші страхи родом із дитинства. Але в моєму випадку було інакше. У дитинстві я босоніж ловила метеликів і бабок, коників. Ну, про сарану ми пам'ятали, що в 94–98 роках вона лякала всіх, але на мене це мало впливало. Просто пам'ятаю, як у Сибіру вона жерла все підряд, по ТБ показували, що врожаю немає, боротьба йшла погано... Хоча точно рік не пам'ятаю.
Пам'ятаю, я прокидалася, і в квартирі на стінах сиділо по кілька штук, може, і це торкнулося мене, а так страху перед комахами не було. Була лише одна ніч у сім років, коли мама забрала мене з собою — темна кухня, світло ввімкнеш, і шевелика, чорна маса тарганів за холодильником, де їм було тепло. Так я вперше побачила тарганів, і я пам'ятаю, як кричала. Мабуть, саме ця комаха залишила в мені свій єдиний отруйний слід.
Ну, до 20 років я нікого не боялася. З 20 до 30 мене комахи ніяк не турбували, але фобія якось самостійно сформувалася чи що... Я почала боятися.
Зараз мені 37, і я вирішила, що готова до зцілення, і купила квиток до саду тропічних метеликів. Півтори хвилини!! Рівно стільки тривала моя сміливість. Коли одна з цих красунь сіла на підлогу між моїми черевиками, а потім почала підійматися на взуття, а далі я розуміла, що повзе до моєї ноги... мій час зупинився🤣 Відразу було зрозуміло, що зараз просто за-кри-чу))
Мене врятував хлопець/чоловік. Запитав: «Можна я її заберу?»
Так, я реально видихнула, я сказала: «Інакше я не зможу зрушити з місця. Або просто роздавлю її». Він мені: «Давайте я вам на іншу ногу її посаджу?» Я йому: «Заберіть, будь ласка, зовсім».
Я вийшла за двері. За дверима залишила дитину, яка провела там ще пів години. А я стояла й думала: як же дивно працює пам'ять. Ну, що за дурниця. У дитинстві ж не боялася.
Говорят, что все наши страхи родом из детства. Но в моем случае было иначе. В моем детстве я босиком ловила бабочек и стрекоз, кузнечиков. Ну, про саранчу мы помнили, что в 94–98 она пугала всех, но на меня это мало влияло. Просто помню, как в Сибири она жрала всё подряд, по ТВ показывали, что урожая нет, борьба шла плохо.. Хотя точно год не помню.
Помню, я просыпалась, и в квартире их на стенах сидело по несколько штук, может и это коснулось меня, а так страха перед насекомыми не было. Была только одна ночь в семь лет, когда мама с собой забрала — темная кухня, свет включишь и шевелящаяся, черная масса тараканов за холодильником, где им было тепло. Так я впервые увидела тараканов, и я помню орала. Видимо, это насекомое и оставило во мне свой единственный ядовитый след.
Ну до 20 лет я не боялась никого. С 20 до 30 меня из насекомых никто не обижал, но фобия как-то самообразовалась или что.. Я стала бояться.
Сейчас мне 37 и я решила, что готова к исцелению, и купила билет в сад тропических бабочек. Полторы минуты!! Ровно столько длилась моя смелость. Когда одна из этих красавиц села на пол между моих ботинок, а потом начала взбираться на обувь, а далее я понимала, что ползет к моей ноге... мое время остановилось🤣 Сразу понятно было, что сейчас просто за-кри-чу))
Меня спас парень/мужчина. Спросил: «Можно я её заберу?»
Да, я реально выдохнула, я сказала: «Иначе я не смогу сдвинуться с места. Или просто раздавлю её». Он мне- «Давайте я вам на другую ногу её посажу?». Я ему- «Заберите, пожалуйста, совсем».
Я вышла за дверь. За дверями оставила ребенка, который провел там еще полчаса. А я стояла и думала: как же странно работает память. Ну, что за фигня. В детстве ведь не боялась.
Коментарі
