Ми переїхали в цю квартиру шість з половиною років тому. Сусіди зверху — літня пара. Сусідка — жвава…

Ми переїхали в цю квартиру шість з половиною років тому. Сусіди зверху — літня пара. Сусідка — жвава, гучна, міцна жінка. А чоловік — спокійний, тихий, майже не виходив з дому. Пару років тому до них почали часто навідуватися лікарі, швидка… Сусід зліг. Перестав виходити з дому зовсім, його періодично забирали на швидкій. Загалом, перестав вставати з ліжка. За ним доглядала дружина. Рік тому, повертаючись з роботи, вона мене кличе згори. Мовляв, допоможи. До цього вона зі мною знайомилася пару разів. Вперше — при ясному розумі, розуміючи, хто я і де живу. Потім вдруге, вже після того, як чоловік зліг. І тут кличе мене, і ніби не знає мене. Каже, я загубила телефон, допоможи знайти. Пам'ятаю, кажу, свій номер? Ні, каже, в гаманці зараз подивлюся, заходь, мовляв. Заходжу в передпокій, а на дверях з внутрішнього боку пам'ятка надрукована, написано щось на кшталт «при виході не забути вимкнути світло, взяти ключі, телефон». Тоді я подумала, що кепські справи з пам'яттю у неї. Вона шукає гаманець, примовляє, ой, зовсім голова не варить… Знайшла гаманець, я подзвонила їй, телефон знайшовся. Ближче до зими стало тихо у них. У нас чутність відмінна, ми чули, як працював телевізор, як вони лаялися між собою. Вона лаялася, що він ходив під себе тощо. А він кричав, що живе тільки завдяки їй. Я подумала, що їхні діти забрали до себе. Хоча я не знаю, чи є у них діти. Але на її телефоні на заставці я бачила фото хлопчика, тоді подумала, що це її онук. цією весною я побачила її. Ходить з тростиною на трьох опорах, повільно, видно, що важко їй. Потім чоловік сказав, що зустрів її, коли йшов додому, вона вийшла з під'їзду і запитала в нього, як пройти до смітника. Останні кілька днів вона плаче у своїй квартирі. Повернулася, до речі, додому вона одна. Чоловік, найімовірніше, помер. Я так думаю. Сьогодні повертаюся з роботи, а вона стоїть у своїх дверях і кличе на допомогу знову. Я піднялася. Допоможіть, каже, двері замкнути зсередини. Що, каже, треба мені зробити, як закритися, щоб лягти спати. Я її хвилин 15 вчила замикати двері. Написала на листочку, який висить на дверях, куди крутити ключ, щоб замкнути двері і щоб відчинити. Стрілки намалювала, бо вона плутала, де ліво і де право. Вона замкнулася, я їй сказала вже через зачинені двері, що відчиняти більше не треба і нехай лягає спати. Після того, як я прийшла додому, чоловік пішов у магазин. Каже, вона знову відчинила двері і кликала на допомогу. Він їй допоміг замкнути двері, прийшов додому. А потім вона знову відчинила двері, їй вже сусідський хлопчик допомагав. Потім вийшла його мама. Зараз, начебто, тихо. Чоловік запитав, чи є хтось із рідних, вона відповіла, що племінниця тільки. Хоча я вже й не знаю, вірити чи ні. Що роблять у таких випадках? Наступного разу я, звичайно, спробую дізнатися номер телефону когось із її рідних. Але якщо не дізнаюся? Їй же небезпечно самій. Чоловік каже, що часто бачить її з різними жінками. Вона йде в магазин, а дійти назад самостійно не може.